ВІДЗНАЧЕННЯ 70-ЛІТТЯ |
||||||||||||||
 |
||||||||||||||
| В неділю 24 жовтня у залі монреальської філії Українського Національного Об'єднання Канади відбулося урочисте відзначення 70-ліття утворення УНО. Хоча такі українські національні організації як УНО і УСГ, знайшли своє організаційне оформлення на заході Канади, де жила тоді основна маса українських поселенців, але ідея відродження українського суспільного життя в Канаді пустила перші свої паростки саме в Монреалі. Д-р Іван Ґуляй, поручник артилерії УГА, ще в 1926 році почав організовувати заходи за відродження і єдність українського громадського життя в Канаді, а першим головою Української Стрілецької Громади став Евстахій Василишин, що теж перед тим працював у тій ділянці в Монреалі. 19 серпня 1933 року було скликано ініціятивні сходини для заснування філії УНО в Монреалі, а вже 15 жовтня цього ж року відбулися засновні загальні збори, на яких було присутніми 24 члени: Андрій Баран, Теодор Білик, Іван Благітка, Микола Глібчук, Гнат Гнатюк, Іван Ґавліч, Володимир Ґенгало, Іван Ґуляй, Йосип Деренівський, Михайло Івасєчко, Микола Кальба, Ярослав Кобилянський, Павло Коленич, Михайло Корчовський, Володимир Крисоватий, Степан Маланчук, Степан Мединський, Степан Мерещак, Микола Пелещак, Іван Поворозник, Василь Рубас, Іван Фінчук, Йосип Чайківський і Петро Чепурний. Мґр. Василь Гультай, який приїхав на збори, пояснив ближче ідеологію і програму УНО. До УНО може належати кожен українець чи українка, без різниці релігійного обряду та територіяльно-регіонального походження, якщо вони під кличем "нація понад усе" готові нести допомогу українській визвольній справі. Цього ж року заходами УНО і УСГ вперше в Монреалі влаштувалося Листопадове Свято. Урочисті збори відкрив Голова філії о. пр. д-р Ігор Куташ. У своєму виступі д-р Куташ сказав, що він має велику приємність бачити сьогодні серед нас Володимира Коленича, сина того самого Павла Коленича, який очолив ініціативні сходини 19 серпня 1933 року та Марію Чайківську, дружину Йосипа Чайківського, який був обраний секретарем тих історичних сходин. Також д-р Куташ згадав про усіх тих, хто своєю громадською працею здобув повагу і визнання української громади в Канаді і за її межами. У переліку цих славних імен організатор МУН у Монреалі, а пізніше сенатор Павло Юзик, славні диригенти Олександр Кошиць і Нестор Городовенко, секретар філії, а пізніше Президент Української Народної Республіки в екзилі Микола Плав'юк, заступник Голови філії і засновник школи українського танцю Петро Марунчак, визначний громадський діяч проф. Марко Антонович і багато-багато інших. Після молитви і обіду культурний референт Українського Національного Об'єднання Оксана Герич представила доповідача, маґістра Тараса Підзамецького. Мґр. Тарас Підзамецький, член філії УНО Торонто-місто, народжений в 1961 році у Сент Кетеринс в Онтаріо, де здобув середню освіту і де вперше вступив у лави МУНО. В 1984 році вибраний Головою КУ МУНО. Колишній член КЕ УНО та голова видавничої спілки «Новий Шлях». Бакалавр з політичних студій та української мови і літератури торонтського університету, бакалавр права Осґуд Галл Ла Скул Йоркського Університету в 1985 р. та маґістр права в галузі банків та фінансових послуг того ж університету. Член Палати адвокатів провінції Онтаріо. З 1987 року корпораційний адвокат Української Кредитової Спілки, а від 1996 року її Голова. З рамена цих посад та Української Кооперативної Ради Канади, кільканадцять разів відвідував Україну в справах законодавства та розвитку кредитних спілок в Україні. УКС сьогодні обслуговує понад 20 тисяч членів в 8 місцевостях Онтаріо і має в активах 290 мільйонів доларів. Одружений з мґр. Уляною Плавущак, троє дітей: Василько, Софія, та Олександр.
У своїй доповіді мґр. Тарас Підзамецький сказав: Коли Голова філії, о. д-р Куташ, звернувся до
мене з проханням виголосити сьогоднішню
доповідь, він просив, щоб я дещо сказав про
історію нашої організації та поділився з Вами,
чому саме я є членом Українського Національного
Об’єднання Канади.
Кредо УНО не було написане членами-основоположниками при створенні організації в 1932-ому році, хоч в ньому містяться деякі головні їх керівні думки. Це кредо також не було привезене з-за моря, але є висловом української ідентичності в канадському контексті. Цим контекстом був 1943-ій рік, час серед другої світової війни, який був досить небезпечним для українських патріотів в Канаді. Для Канади друга світова війна почалася у вересні 1939 року, коли Гітлер напав на Польщу, порушуючи гарантію її кордонів, надану Великою Британією. На початку війни канадський уряд конфіскував залі українських канадських комуністичних організацій які, згідно зі своєю просовєтською орієнтацією, виступали проти війни, і навіть передавав ці залі в користування УНО. Але, коли в 1941-ому році Німеччина напала на Радянський Союз, останній став союзником Канади, а українці канадці, які вимагали територіальної дезінтеграції цього союзника, щоб здобути самостійну Україну, опинилися на шляху потенційного конфлікту із зовнішньою політикою Канади. Канадська федеральна розвідка, яка тоді була частиною RСMP, стежила за виступами провідників УНО, таких як тодішнього голови інж. Володимира Коссара, та за діяльністю організації.[4] Українські канадські комуністичні організації, які були дуже добре зорганізовані в цей час, постійно нападали на УНО, закидаючи, що це є фашистська організація, яка підтримує Гітлера. Прийшов критичний момент, коли УНО мусило себе чітко визначити як українська і канадська організація і зробити це так, щоб не зрадити своєї основної ідеї. Тому в березні 1943-ого року, УНО видало брошуру, за авторством Павла Юзика, під назвою «The Ukrainian National Federation of Canada: A Program and a Record», де перший раз знаходиться кредо організації і пояснення до нього. Елементи християнства, канадського та українського патріотизму, збереження українських культурних надбань та вшанування демократичних, людських та національних прав усіх націй, разом творять одне суцільне вироблене поняття про те, що це є бути українцем в Канаді. I recall speaking about the importance the UNF’s Seven Beliefs, as our organizational credo is known, at the banquet held in conjunction with the 1984 National Convention of the Ukrainian National Youth Federation of Canada in Saskatoon at which I was elected National President. I talked about how the credo reflected our organization’s commitment to retain our Ukrainian heritage, it’s adherence to Christian principles, Canadian citizenship, democracy and human rights and the right of all peoples to liberty, including Ukraine, and how these various elements complimented rather contradicted each other. Excuse me if I digress for a moment, but the fact that you could be a good Canadian and good Ukrainian was not always self-evident to my non-ethnic friends or even to some Ukrainians. Growing up in Canada and being a proud Ukrainian often provoked the classic question from them: if Canada and Ukraine went to war, who would you fight for? I think I just refused to answer because, as our politicians often respond, it was a hypothetical question. But after all of these years, I think I found the true answer to that question in a large dreamy wall mural painted in a hallway of Cardinal Josyf Slipyj elementary school which my children attend in Toronto. The mural by students and teachers is dedicated to the independence of Ukraine and our Canadian community’s ties with the land of our forebears. Among its elements of prairie wheat, pysanky, churches and icons from both sides of the ocean, is a boy lying in bed just about to go to sleep. In his hands he is playing with two hockey player dolls – one with a Canadian uniform and the other with a Ukrainian jersey. The answer to the question that I had been posed was there, as portrayed in the imagination of that boy – of course, Canada and Ukraine would never go to war, they would just play each other at hockey. Returning to my 1984 speech in Saskatoon, I also spoke about how our organization’s credo and retaining one’s Ukrainian identity was not something that was to limit us as human beings, but rather to be used as a point of departure, or as I said it then "our window on the world". While providing a safe haven for time honoured cultural traditions that give us a sense of place and rootedness, our credo at the same time demands of us to reach out to be good fellow Canadian citizens, promoters of mutual respect irrespective of colour, race or creed, and it demands of us to be connected and care about Ukraine not just because we are Ukrainians, but because it is a universal value that all peoples should live in freedom. For me the credo of the UNF is an important and still viable basis for the conceptualization of our Ukrainian Canadian identity, one that we would do well to draw upon in inspiring our organizational work. Some may find such an assertion to be esoteric, but I must assure you that the values that our organization has espoused and shared have made a great deal of difference for Ukrainians in Canada and for Canadian society. That is because these values were given concrete expression in the deeds of UNF members and undertakings that have made a difference. Між носіями цього кредa в нашій організації були такі провідники:
Заснування УНО-м Осередку Української Культури у Вінніпеґу як установи цілої громади є ще одним прикладом. Своїми вищими освітніми курсами Осередок дав феноменальний поштовх для українського народного танцю в Канаді з 50-их по 70-і роки. Одним із славних випускників цих курсів був провідний хореограф цього періоду Петро Марунчак при Філії УНО в Монтреалі.[7] Я не підтримую практики безконечного повторювання наших колишніх досягнень, зокрема коли це робиться, щоб приховати зменшену сучасну активність. Але я думаю, що важливо щоб кожний член УНО вивчив або відсвіжив своє знання історії розвитку організації, виклики, які вона стрічала, та умови, в яких її члени так багато здобули. З цього можемо здобути практичні уроки та набрати наснаги для подальшої праці. Наприклад, справа інтеграції нових іммігрантів не є новою для УНО – маємо 50-літний досвід, з якого можемо користати. Я цим досвідом користуюся щоденно в моїй праці в Українській Кредитовій Спілці, де маємо членів українців різних мов, акцентів, хвиль, країн народження, віросповідань та кольору – і в нас існує на базі УНівського креда, яка входить в наші основні документи, таке положення – що не зважаючи на різницю між ними, ми мусимо любити всіх українців та старатися їх зрозуміти. Існує також питання про багатокультурний статус Канади до чого, здавалося, ніколи не буде потрібно повертатися. Але от, лідер офіційної опозиції у федральному парламенті , Стівен Гарпер, вирішив останніми днями, наче простягнути руку Вашій провінції, проголошуючи політику двох мовних (читай національних) груп в Канаді, за зразком Бельгії. УНО має глибокий досвід в цій сфері та треба це питання вивчити, щоб не допустити до громадської регресії. Навіть процес визначення - хто ми є - продовжується і неудосконалений. Вся мова в громаді перейшла на дискусію про хвилі іміграції першої, другої, третьої і четвертої, хоч всі знають, що в сучасну пору найбільш модно належати до четвертої. Я навіть був тим так захоплений, що до недавна навіть не звертав увагу на те, що я і моя родина не входимо до жодної з тих хвиль, оскільки народжені в Канаді. Тепер стараюся вирішити: якщо я не хвиля, то чим я є в цьому аналізі – чи я частина берега, чи може моря, а може зрештою, тільки калабані. Жарт жартом, але в наші організації є завдання це питання розкусити, щоб жодний українець не залишався без місця в нашому світогляді – цього і вимагають наше кредо та найкращі традиції УНО. Як цікаво й корисно було б читати багато більше про ці питання в нашому органі «Новий Шлях», а зокрема про візію нашої організації для української громади в Канаді та її завдання. Таку мобілізуючу роль «Новий Шлях» відігравав в перших його роках за редактора Михайла Погорецького. Але опрацювання цієї усучасненої візії залежить від усіх членів. Це завдання не тільки тут народжених, чи попередньої хвилі, але також і тих членів найновішої хвилі імміграції, які знаходяться в нашій організації. Нам усім припадає обов’язок мислити над глобальними питаннями, які стоять перед цілою нашою громадою, та які стосуються її добробуту сьогодні та в майбутньому. УНО не має монополії на здорові ідеї ані на добрі діла, але кожен з його членів може гордитися тим, що за ним стоїть багата ідейна спадщина та здобутки, які позитивно вплинули на розвиток і посилення громади. Я належу до УНО тому, що бачу великий потенціал організації для об’єднання нашої громади довкола актуальних ідей та конкретних дій, які дадуть можливість зберегти багату українську канадську спадщину для майбутніх поколінь. Складаю філії щиросердечний привіт з нагоди 70-ліття та бажаю Вашим членам багато здоров’я і успіху в праці. Дякую управі за честь виступити сьогодні з нагоди цього великого свята.
[1] W. Roman Petryshyn, " Toward a Framework
of Voluntary Pluralism: Five Contemporary Lessons on Community Development taken from
Ukrainian Canadian History" in Rozumnyj, Jaroslaw, (ed.), Yesterday, Today, Tomorrow
The Ukrainian Community in Canada, Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada,
Winnipeg, 2004, at p.19
[2] Хоч і це не можна зневажати бо це може стати основою для відродження ідентичності. Т.П. [3] See among other sources Oleh Wolowyna, "Ukrainian Canadians in the Nineties: Ethnicity, Language and Recent Immigrants", in in Rozumnyj, Jaroslaw, (ed.), Yesterday, Today, Tomorrow The Ukrainian Community in Canada, Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada, Winnipeg, 2004, at p.19 [4] See generally references to UNF National President Wladimir Kossar, in Prymak, Thomas M., Maple Leaf and Trident The Ukrainian Canadians during the Second World War, Multicultural History Society of Ontario, Toronto, 1988. [5] See generally references to Anthony Hlynka , in Prymak, Thomas M., Maple Leaf and Trident The Ukrainian Canadians during the Second World War, Multicultural History Society of Ontario, Toronto, 1988. [6] Yuzyk, Paul, For a Better Canada, Ukrainian National Association, Toronto, 1973, at pp. 9-48. [7] See Alexandra Pritz, "Ukrainian Dance in Canada: The First Fifty Years, 1924-1954", in Rozumnyj, Jaroslav, New Soil – Old Roots The Ukrainian Experience in Canada, Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada, Winnipeg, 1983, at p. 124, and particularly at pp. 134-135. Після концертної програми, в якій виступили Дзвінка Сятецька і Оля Зельман, відзначення продовжилось виступами Голови Української Стрілецької Громади в Монреалі п. Михайла Височанського та Голови монреальського відділу Організації Українок Канади ім. Ольги Басараб пані Славки Максимків. З особливою увагою вислухали присутні звернення 90-річної Марії Чайківської. Після її промови увесь зал встав і заспівав «Многая літа» цій найдавнішій учасниці організації. Побажання подальших успіхів членам УНО і братніх організацій висловив Голова монреальського відділу Ліги Українських Канадців інж. Ярослав Чолій. Його слова були зустрінуті щирими оплесками, так само як і вітальні листи від монреальського відділу Спілки Української Молоді та від православної парафії Катедри Святої Софії, зачитані Оксаною Герич. Присутність в залі інж. Ярослава Чолія з дружиною, Голови монреальського відділу Спілки Української Молоді Ореста Гуменного та інших членів СУМу була дуже великою приємністю для учасників відзначення і свідчить про зближення двох частин націоналістичного руху. На закінчення юбілею пролунали національні гімни України і Канади.
 www.torstarreports.com Стаття про Тараса Підзамецького у "Toronto Star"
Андрій Борис Світлини: Дзвінка Сятецька, Андрій Борис |
||||||||||||||
 |
||||||||||||||
|
||||||||||||||
