Перспективи України з відстані оттавського пагорба |
||||||||
 |
||||||||
Інтерв'ю часопису
"Міст" |
 |
| Борис Вжесневський, член парламенту Канади від дільниці Етобікок-Центр у наметовому містечку,
Київ, 29 листопада 2004 року |
Спочатку, після розвалу Варшавського договору, розпаду Совєтського Союзу на Заході певний час була ейфорія: демократичні цінності запанують у постсовєтських країнаx. Однак цього не сталося. Нині права людини порушуються в Білорусі, Молдові, Казахстані, Туркменістані, Узбекистані та інших.
Певні зміни внесла Помаранчева революція, яка впливає й впливатиме на сусідні з Україною держави. Варто сказати, що не так давно правлячі комуністи Молдови змінили інтеґрацію своєї країни, з євразійськоі на європейську. Думаю, що з часом певні зміни зайдуть і в самій Росії. І хоч Борис Нємцов, з яким я розмовляв у Києві, вважає, що за диктатури Владіміра Путіна становище російськоі демократії є трагічним, однак нещодавній український досвід таки вселяє певні надії.
Нині можемо провести паралель між значимістю грудневого референдуму 1991 року та Помаранчевою революцією. Тоді, більше 13 років тому, Канада першою визнала незалежну Україну, а згодом зайняла у справі фальсифікацій президентських виборів 2004 найрішучішу позицію. Чи, беручи це під увагу, ми можемо говорити про певну місійність Канади в контексті становлення України?
Без сумніву, це так. Можна привести ряд прикладів, де у вирішенні долі України Канада відіграла важливу роль. Особливо в подіях минулого року. Я був учасником цього. Відразу ж, після дикої фальсифікації другого туру президентських виборів, як член федерального парламенту, просто з Майдану Незалежності я привітав українців з обранням їхнього народного президента Віктора Ющенка.
 |
| Борис Вжесневський, член парламенту Канади від дільниці Етобікок-Центр,
серед молоді під час помаранчевої революції, Київ, 02 грудня 2004 року |
Коли наступного дня я повернувся до Канади, то в Міністерстві закордонних справ з приводу мого виступу в Києві почув різні думки. Тоді я пояснив канадським бюрократам, що до парламенту мене обирали виборці й саме таку мою позицію вони хочуть бачити.
Прем'єр міністр Канади Пол Мартін був першим і єдиним політиком у світі, який, напередодні офіційного візиту президента Джорджа Буша до Канади, чітко заявив, що Росія не повинна втручатися у внутрішні справи України. Те саме він підтвердив на пресовій конференції, зорганізованій з нагоди прибуття до Канади президента США Джорджа Буша. На цій же пресовій конференції канадський журналіст задав таке ж саме питання Джорджові Бушеві: оцінка дій Росії щодо України. Президентові США нічого не залишался, як оголосити ту ж саму позицію, що її раніше зайняв прем'єр-міністр Пол Мартін.
На тому тижні відбулося, за моєю ініціативою, екстрене засідання федерального парламенту (такі засідання відбуваються у випадку війни чи внутрішньої кризи), на якому посли дебатували щодо подій в Україні. Хочу сказати, що закон про екстрені дебати вимагає, щоб від кожної наявної в парламенті партії було по два виступи. Виходило, що перед дебатами всі члени канадських партій мусили ознайомитися зі ситуацією в Україні. І, звичайно, вони використали ту інформацію про Україну, яка була в них під рукою, тобто від мене. Бо, починаючи з кінця вересня, я підготовляв та щоденно через свій офіс відсилав кожному з них все про Україну. Зрозуміло, промови виступаючих були дуже подібні за духом і стилем. Прийняти цю резолюцію теж допомогла велика демонстрація українців, що відбулася того ж дня, в обідню пору, перед парламентом в Оттаві. Тоді я часто повторював: "канадці та їхні федеральні посли стоять пліч-о-пліч з українцями, які протестують у Києві на Майдані Незалежності, а також на майданах інших міст України".
Уже наступного дня федеральний парламент прийняв, одноголосно(!), першу в світі резолюцію щодо ситуації в Україні, яка з-поміж усіх пізніших була найчіткішою й найрізкішою. У принятій резолюції ми заявили наступне: у фальсифікації виборів винні ЦВК, уряд та президентська адміністрація; український народ не обирав президентом Віктора Януковича, а всенародним президентом є Віктор Ющенко; президент Леонід Кучма та його адміністрація повинні забезпечити проведення чесних і прозорих президентських виборів в третьому турі, інакше Канада застосує проти них всі можливі санкції, в тому числі звернеться до міжнародного суду, а також подбає про відкриття кримінальних справ. У резолюції було сказано ще й таке: у справі санкцій Канада не тільки буде звертатися до союзників, але й стане лідером. В останньому рядку резолюції було підкреслено, що можливі санкції ніяк не торкатимуться громадян України,
Ця резолюція мала великий розголос. Відомо, що, коли під стінами федерального парламенту зачитували резолюцію, то серед українських демонстрантів було декілька дипломатів України й Росії. Вони негайно поінформували про все Леоніда Кучму й Владіміра Путіна.
Згодом, будучи на пресовій конференції в Києві, я пояснив українським журналістам, що одноголосне прийняття резолюції змушує уряд Канади до більш рішучих дій. Виходячи з цього, прем'єр-міністр Пол Мартін особисто заявив президентові Росії, щоб той не втручався у внутрішні справи України. Не менше важливим є те, що ключові документи й інформація, що підтверджували величезну фальсифікацію президентських виборів, в основному було зібрано канадськими спостерігачами. Наші спостерігачі, яких очолила Руслана Вжесневська, контролювали вибори в Луганську, Миколаєві, Херсоні та Сумах, де було найбільше порушень.
 |
| Президент Віктор Ющенко, Президент Польщі Олександр Кваснєвський і
член парламенту Канади Борис Вжесневський під час церемонії інаугурації, Київ, 23 січня 2005 року |
Про фінанси на потреби канадських спостерігачів. Ці кошти дала родина Вжесневських, бо розуміла велику історичну роль президентських виборів 2004. До цього моя родина готувалася декілька років, заощаджуючи на всьому, зокрема на підтримці української преси. І мала рацію. Бо Верховний Суд України, визнавши результати другого туру президентських виборів недійсними, здебільшого опирався на висновки міжнародних спостерігачів з Канади.
Попереду був третій тур виборів. Мені вдалося переконати деяких канадських урядовців, що для покриття найголовніших виборчих дільниць Украіни потрібно 1000 міжнародних спостерігачів, а Канада, маючи надзвичайпий статус, повинна б забезпечити половину того. Усе ніби йшло добре. Аж тут за моїми плечима канадські бюрократи використали провідників КУК, щоб за їхньою згодою зменшити кількість міжнародних спостерігачів. Тут же я виступав на всіх телевізійних каналах, щоб відстояти попередню домовленість — 500 осіб. І мені це вдалося. До цих пір Канада не висилала ще такої кількості спостерігачів в будь-яку країну світу. Це мало велике значення, бо заставило й інші країни знайти відповідні ресурси й забезпечити проведення в Україні чесних і прозорих виборів.
Відомо, що під час минулорічних президентських виборів ви очолювали три парламентські делеґації до України. Які завдання ставили перед собою ці делеґації та що їм вдалося здійснити?
Почну з другої частини запитання: не завжди робиш те, що заплановано. Щодо делеґацій, в яких були репрезентанти від кожної партії, то вони уможливили прийняття офіційною Оттавою потрібних для України рішень. Хочу сказати, що уряд Канади не оплачував жодну з парламентських делеґацій, а їх фінансувала родина Вжесневських, через Альбертський університет. І тому всі члени делеґацій в Україні "мали вільні руки". Я добре знався в ситуації в Україні, а тому нашим делеґаціям вдалося багато зробити.
Більше про першу делеґацію. Після прибуття до Києва, між першим і другим туром виборів, ми з сенатороми Дейвідом Смітом і Дейвідом Кілґором мали зустріч з послом Канади в Україні, заступником голови ЦВК Ярославом Давидовичем, а вже вечірнім поїздом від'їхали до Херсону. У Херсоні ми зустрінулися з губернатором, брали участь у пресовій конференції, відтак автом прибули до Миколаєва. У Миколаєві, а згодом і в Одесі ми відбули ряд зустрічей з офіційними особами, дали пресові конференції. Після повернення до Києва журналісти опозиційного "5-го каналу" провели з нами інтерв'ю, в якому ми чітко заявили: Росія не повинна втручатися у внутрішні справи України. До речі, на всіх пресових конференціях ми закріпили за кожним з послів, хто й про що буде говорити. Сенатор Сміт авторитетний канадський політик (у 60-х роках працював в уряді прем'єр-міністрів Пірсона, Трудо, Тирнера, був одним з провідних радників прем'єр-міністра Кретьєна, співпрацює з нинішнім прем'єр-міністром Полом Мартіном), розпочинав кожну пресову конференцію інформацією про "надзвичайні стосунки між Канадою й Україною". Я аналізував перебіг першого туру виборів у Луганській області, де канадські спостерігачі задокументували понад двісті фальсифікацій у п'яти різних катеґоріях. Дейвід Кілґор закінчував пресові конференції темою російського втручання президента Владіміра Путіна у внутрішні справи України. Вкінці ми відбули ще одну пресову конференцію, зорганізовану аґенцією УНІАН. Ми працювали майже без відпочинку. Сенатор Дейвід Сміт казав, що він таким шаленим темпом не працював у жодній із виборчих кампаній.
Ми повернулися до Канади й тут же написали відкритий лист до президента Росії Владіміра Путіна, в якому закликали його не втручатися у внутрішні справи України. Цей відкритий лист ми надрукували в усіх провідних газетах Канади. Ось коротка інформація про роботу першої парламентської делеґації. Вважаю, що всі три делеґації відіграли важливу роль у демократизації виборів в Україні.
Мені пощастило слухати спільно із сенатором Дейвідом Смітом інтерв'ю на "5-му каналі". Для багатьох українців воно було несподіваним й мало великий суспільно-політичний резонанс. Я була горда за кожного з вас, за Канаду. До речі, в Херсонщині й Миколаївщині я ходила по ваших слідах, зустрічаючи в місцевих часописах різні інтерв'ю з вами. Але повернемося до сьогоднішнього дня. Над якими проектами ви нині працюєте й чи є в них місце для України?
Треба сказати, що коли закінчилися революційні події в Україні, дехто мені радив, щоб я більше анґажувався до канадсько-локальних справ. Правду кажучи, я постійно працюю в різних ділянках життя Канади. На разі нам, як і кожній етнічній групі Канади, потрібно домогтися, щоб ми мали пропорційну кількість послів до федерального парламенту (від українців — 10-11 послів). Тоді було б легше працювати. А наразі мені самому приходиться реалізувати ті проекти, які є важливими для українців в Канаді і в Україні.
 |
| Президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга, член
парламенту Канади Борис Вжесневський і колишній
Державний секретар Сполучених Штатів Америки Колін Пауелл під час церемонії інаугурації, Київ, 23 січня 2005 року |
Ми домоглися остаточного формування демократичної України. Однак ми надто багато втратили за роки її незалежності, зокрема 5 мільйонів населення. Найвища пора взятися за економіку України, в чому Канада знову ж може відіграти важливу роль. Маємо два економічні напрямки. Перший — договір про зону вільної торгівлі між Канадою й Україною, що дасть обом країнам великий економічний зиск. Подібні домовленості вже існують між Канадою й Мексікою, Чілі, Коста-Рікою та Ізраїлем. Канада може відкрити для України свій ринок, а також допомогти своїми інвестиціями, найважливіше — середньому й малому бізнесові. Усе це дасть можливість швидше розвинути економіку й у дальшій перспективі закріпити молоду демократію України.
Інтерв'ю провела Марта Онуфрів
Світлини і текст запозичені з українського незалежного інформаційного інтернет-бюлетеню E-POSHTA
Myroslava_e-poshta-canadaus@yahoogroups.com
Протест проти фальсифікації виборів в Україні - 26 листопада 2004 року, Оттава, Парламент Канади.
