В ПАМ'ЯТЬ ІНТЕРНОВАНИХ В КАНАДІ УКРАЇНЦІВ

 

Інтерновані українські жінки і діти в таборі Spirit Lake Світлина з документального фільму Юрія Лугового "Ukrainians in Québec"

      Більш як вісім тисяч імігрантів, в більшості українців, були інтерновані канадським урядом з 1916 по 1920 роки. Єдиною їх "виною" було те, що у час, коли вибухнула перша світова війна, вони ще не встигли набути канадського громадянства і по цій причині рахувалися підданими "ворожої країни". 107 інтернованих не дожили до звільнення. В суботу 30 вересня 2006 року у двох місцях провінції Квебек, де колись були інтерновані наші земляки, відбулася урочиста церемонія відкриття меморіальних дошок в пам'ять невинно ув'язнених українців.

Чотири з 24 канадських інтернаційних таборів знаходились в провінції Квебек. Найпершим був табір в арсеналі Бопорту (Beauport), що існував з 28 грудня 1914 до 22 червня 1916 року на схід від міста Квебек. За 40 кілометрів на північний захід від міста Квебек з 24 квітня по 23 жовтня 1915 року знаходився табір Валкартьє (Valcartier), в якому було ув'язнено 150 осіб з Монреалю, 23 з Нової Шотландії і 12 з міста Квебек. Третім був табір у Монреалі. Четвертим і найвідомішим став табір Спіріт Лейк (Spirit Lake), що відчинився 13 січня 1915 року і нараховував незабаром більше як 1 200 в'язнів.

Ініціатива відкриття меморіальних дошок у місцях, де знаходилися табори для інтернованих українців, належить Українській Канадській Асоціації громадянських свобід (Ukrainian Canadian Civil Liberties Association) у співпраці з іншими українськими організаціями Канади, зокрема Українською Канадською Фондацією ім. Тараса Шевченко та Конґресом Українців Канади. Вона є тільки частиною заходів, передбачених законом, відомим як Bill C-331, що був прийнятий Парламентом Канади і затверджений Її Величністю Королевою 25 листопада 2005 року.

Серед присутніх представник монреальського відділу Конґресу Українців Канади Зоряна Гриценко-Лугова і Голова Української Канадської Фондації ім. Т. Шевченко Андрій Гладишевський

Майк Решітник (праворуч) представляє Голову Української Канадської Асоціації громадянських свобід професора Любомира Луцюка

Перші парламентські дебати стосовно визнання несправедливості, вчиненої урядом Канади у відношенні до українців та представників інших національностей в роки першої світової війни, датуються ще 1991 роком, в той час вони не отримали належного розвитку. Проект закону C-331 був запропонований 12 жовтня 2004 року депутатом Інкі Марк (Inky Mark) і протягом року тричі заслуховувався Палатою Громад та Сенатом Канади. Не всі пункти закону знайшли схвалення у деяких канадських законодавців. Наприклад, перша чорношкіра жінка-депутат в канадському парламенті Жан Огостін (Jean Augustine), виступила, хоча і неявно, проти створення музею в пам'ять інтернованих, як передбачалося першою редакцією закону. Варто пригадати, що пізніше саме Жан Огостін звільнила своє депутатське місце на користь українофоба Мікаеля Іґнатьєва (Michael Ignatieff) і дозволила собі некоректні вислови в адресу виборців-українців.

Для членів Спілки Української Молоді в Монреалі та Асоціації українських студентів університету McGill церемонія була і уроком пошани до свого минулого

Кім Павлів зачитує вірш посвячений своїй бабусі

Церемонію відкриття трьохмовної меморіальної дошки на будинку колишнього арсеналу Бопорту розпочав Майк Решітник, який представив присутнім Голову Української Канадської Асоціації громадянських свобід Любомира Луцюка (Lubomyr Luciuk). Професор Луцюк звернувся до присутніх з короткою промовою, в якій наголосив на важливості для усіх українців, незалежно від часу їх знаходження в Канаді, визнання несправедливості канадським урядом. Власні поезії, посвячені своїй бабусі, зачитала 13-річна Кім Павлів (Kim Pawliw). Її бабуся Стефанія Мельничук в своєму дитинстві була ув'язнена разом з батьками у таборі Спіріт Лейк.

Освята меморіальної дошки

Виступа Ненсі Лизанівської — представника Української Канадської Асоціації громадянських свобід

Честь відкриття пам'ятних дошок випала саме Кім Павлів і Анн Саделен (Anne Sadelain) — представниці Асоціації нащадків українських канадських жертв інтернування DUCIVA (Descendents of Ukrainian Canadian Internee Victims Association). Меморіальну дошку освятили о. Олег Корецький з української греко-католицької парафії Успіння Божої Матері та о. д-р Ігор Куташ з української православної парафії Покрови Богородиці. Після освячення виступила Ненсі Лизанівська (Nancy Lyzaniwski), представник Української Канадської Асоціації громадянських свобід.

Анн Саделен — представниця Асоціації нащадків українських канадських жертв інтернування поклала квіти до пам'ятної дошки

Так виглядає усередині приміщення колишнього арсеналу Бопорту сьогодні

На закінчення першої частини церемонії до дошки були покладені вінки та квіти від монреальського відділу Конґресу Українців Канади, Української Канадської Фондації ім. Т. Шевченко, Асоціації нащадків українських канадських жертв інтернування, Спілки Укранської Молоді в Монреалі, Асоціації українських студентів університету McGill та інших організацій.

Закінчення першої частини церемонії

Далі учасники церемонії вирушили у Валкартьє, де сьогодні знаходиться 5-а група моторизованої бригади збройних сил Канади. Ця група є особливою: вона була створена в 1968 році з метою надати франкомовним військовослужбовцям можливість проходити службу, користуючись виключно рідною французькою мовою. Сьогодні тут не залишилося нічого, що нагадувало б колишній інтернаційний табір. Меморіальну дошку встановлено якраз навпроти штабу групи.

Меморіальну дошку встановлено навпроти штабу групи

Представники командування взяли участь у церемонії

Командування групи засвідчило свою увагу до українців, доручивши офіцерам взяти участь у церемонії. Організація була по-військовому чіткою і бездоганною — перед нашим прибуттям солдати вже порозставляли півколом стільці, а поруч на столі було приготовано мінеральну воду. Відкриття дошки відбулось у тому ж порядку, що і попереднє.

В заключному слові Майк Решітник подякував усім особам і організаціям, що приклали зусиль для увіковічнення пам'яті несправедливо інтернованих українців, а також представникам збройних сил Канади за виявлені сприяння та розуміння. На цьому церемонія закінчилась. Комфортабельний автобус для подорожі був замовлений і в більшій частині оплачений Українською народною касою Дежарден у Монреалі.
 

Відеофільм з відкриття меморіальних дошок (автор Don Goodes):